Забіги

Приблизний перелік забігів на 2017 рік

Приблизний перелік забігів на 2017 рік

01 січня 2016 | 01:01
Пропонуємо Вашій увазі приблизний перелік забігів на 2017 рік, які планують проводити в Україні. Звертаємо увагу, що не нді заходи відображені...

Сергій Всеволодов: світ розвивається, і я разом з ним (частина 2)

Друга частина інтерв'ю з видатною фігурою українського кіокушину - Сергієм Сергійовичем Всеволодовим. І якщо в першій частині розмова торкалася в основному загальнополітичних питань кіокушину в Україні, то тепер вона звернула у русло питань особистих. Хоча досить важко визначити межу, яка розділяє ці дві сфери життя - за 35 років тренерської діяльності вони тісно сплелися воєдино.

Сергій Всеволодов - видатна фігура українського кіокушину

FZ: Скільки не доводилося спілкуватися з представниками різних стилів, тільки від каратистів чуєш якісь неймовірні історії з приводу безумств у вихованні свого тіла. Це особливість стилю чи він просто приваблює людей божевільних?

Коли ми ще не мали навіть розуміння, що таке карате, ми точно знали, що у нас повинні бути набиті руки. Спеціально мазали кісточки зеленкою і йодом, щоб вони тріскалися, набивали їх. Нас за це навіть боялися. А на сьогодні це наче вже і непристойно. Зараз ми розуміємо, що це не головна відмінна риса. Хоча у деяких японців руки набиті.

В принципі, хто готується серйозно, набиванням теж повинен займатися. Але на сьогодні, щоб сильно і правильно вдарити, навіть для тамешиварі, це не обов'язково. Так, руки треба загартовувати, але це робиться в процесі тренування. Якщо в залі є для цього все необхідне, то непомітно всі потрібні частини тіла зміцнюються.

Сергій Всеволодов - найстарший на першому чемпіонаті після дозволу каратеFZ: А що це за історія з чемпіонатом України в 90-х, коли Ви ледь не осліпли?

Як я вже говорив, це був перший чемпіонат України у Миколаєві. Організація ще була на пацанському рівні. Брали участь різні школи і відгалуження. Хто на кого орієнтувався - не зрозуміло. Мені тоді було 35 років, я був найстарший. Але тоді на змаганнях ще не було поділу за віком. Не пам'ятаю, який за рахунком це був бій. Точно пам'ятаю, що суперником був Ігор Мациборко, зараз він заслужений тренер з тайського боксу. Можливо, я його так вдарив, що він витягнув руки вперед, але він випадково двома пальцями прочесав мене від щік і прямо під повіки. Мене хотіли зняти, бо я практично перестав бачити на обидва ока, але я ж лідер. Мені їх закапали, потім для цього постійно зупиняли бій. Зараз би лікарі зняли, але тоді особливих правил на щодо цього не було. Мені вдалося цей чемпіонат виграти, але додому я їхав уже сліпий. Потім кілька днів лежав вдома і нічого не бачив.

Проте я виграв, учні зайняли перші та другі місця. Це був важливий етап - після закриття карате, фактично провалу в його розвитку, вивести людей і підняти прапор школи. Від того, як ми виступимо, залежав подальший її розвиток. Ми після цього чемпіонату стали лідерами. Але для мене великий спорт закінчився, тому що я вже був солідного віку.

FZ: Але і з роками Ви не перестаєте дивувати. Наскільки я знаю, коли Ви здавали на 5-й дан, ви опинилися в такому становищі, що всю фізпідготовку і бої треба було проходити з молодими спортсменами, а не ветеранами. Як враження?

У мене в житті було кілька випадків, коли я до чогось готувався, але результату ніяк не очікував. Перший стався в 2001 році, коли я виграв чемпіонат світу. Федерація мене не випускала на виїзд - всякі інтрижки. Я заявився на все можливе: на участь у чемпіонаті світу, суддівство, семінар і так далі. Хоч в чомусь мене повинні були задовільнити. Поїхав, як учасник. Ні підтримки, ні команди - сам по собі. А це був перший чемпіонат з ветеранів - бої проходили на подіумі, в жорстких рукавичках. І так вийшло, що я його виграв.

Сергій Всеволодов на чемпіонаті світу в Японії

Те ж саме вийшло з атестацією. Нелегко було цього домогтися в принципі. На 3 дан я здавав, здається, два рази. І на 4 дан теж. Не тому, що я не знав чогось з техніки. Були внутрішні нюанси, з якими я не був знайомий. Досить в документах не там розпис поставити або точку - і все. Ти приїхав, заплатив великі гроші, а тебе немає в заявці. Як?! А ось хтось не підписав потрібний документ. Або хтось вирішив, що я ще молодий і мені ще рано, не зважаючи на мій фактичний вік. А коли кіокушин розділився, мені з кана кажуть: приходьте до нас, ми вам шостий дан дамо і розповімо, чому ви не здавали, хто вас тримав. Але хоч мені тут і ставили перепони, я все здав чесно.

Сергій Всеволодов в 50 років здає атестацію з молодими спортсменами

Так ось, на 5 дан треба здавати тільки в Японії. Я заявляюсь на атестацію, мене питають: «А ви точно впевнені, що хочете їхати? А у вас все добре зі здоров'ям?» - «Ну, так, все начебто нормально». А коли приїхали до Японії, зустрічаємо Артура Оганесяна, який там працює, він нас і питає: «А чого ви приїхали? Вас же тут повбивають!» - «Що означає повбивають?» - «Так це атестація для звичайних людей. А для ветеранів буде через місяць». Справа в тому, що у віці після 30 років здається окремий іспит. Лідери взагалі здають по 10 боїв, фізо у них поменше. А атестація звичайна - 50 боїв.

Сама атестація проходила в маленькому залі. А японці ще обступають кругом, підтискають, не дають нікуди йти і щось кричать весь час. Наш хлопець там навчався три місяці, я в нього запитую, що ж вони там кричать? Виявляється: «Бийте їх сильнішими!» Загалом, дісталося. Після цього я навіть на колінах сидіти не міг, все в синцях було.

Сергію Всеволодова атестація на 5 дан далася нелегко

Вперше в житті мене ногою в голову пробили. Артур Оганесян постарався - призер світу, чемпіон Японії неодноразовий, в два рази більше за мене. Прямий удар ногою в голову ми на своїх іспитах забороняємо бити. Людина втомлюється, втрачає концентрацію. А це завжди травма - влучають в ніс, в очі. На іспиті вбити можна будь-кого. Якою б сильною не була людина, 50 людей пройти - це нелегко.

І ось він б'є мене в груди, аж подих збиває. Кажу, ти що ж робиш, ти хоч по рукам бий! Все нормально, каже, нічого! І далі б'є в груди. Але я задоволений, що все пройшло по-чесному. Хоча якщо людина здає в Японії, іспит завжди чесний. Просто є різниця, здавати його в 20 років, 30 чи 50. Який би ти сильний не був, машина вже по-іншому працює. Внутрішні органи ж не накачуються, не молодіють. Все це відчувається.

Так здають атестацію на 5 дан справжні кіокушиівці

Як завжди, все не на шару - за куплені пояси і медалі ні слави, ні честі, ні грошей не додасться. Але моя атестація - виклик для нормальних хлопців. Чому ви не можете, якщо я можу? Загалом, вийшло як треба. Хтось правильно мене веде.

Рекорд України по тамешиварі з 12 крижинFZ: Складно обійти увагою ще один факт професійної кар'єри - тамешиварі з 12 крижинами. Скажіть, як можна випадково потрапити в Книгу рекордів Гінесса?

Не випадково, але, знову ж, помилково. Не з моєї вини, а організаторів всього того дійства. Просто прийшов час бити багато. Колись бив дві, потім п'ять, шість. А потім, давайте дев'ять! Для України це теж немало, покликали представників Книги рекордів України, і вони приїхали на дев'ять крижин. Почали будувати поміст, тому що треба бити зверху вниз, щоб вони були вище носа. А він високий вийшов. Менше його не зробиш, та й часу немає - змагання, купа людей чекає. Значить треба докласти. Добре, що зима була, і ми взяли запасний лід. Зараз думаю, можна було ще одну покласти. А тоді з переляку став, подивився - Господи, що з цим робити? Спина хвора, а там же перекидатися треба, летіти вниз з висоти більше двох метрів. Але куди дінешся?

FZ: До речі, там є якась особлива техніка в розбиванні? Адже одним помахом руки нормальна людина точно не розіб'є.

Звичайно. На одних змаганнях я бив три чи п'ять крижин, не пам'ятаю, але залишився запасний лід. І я запропонував своєму учневі, Семену Гарану, розбити дві. Семен - чемпіон Європи, багаторазовий призер Європи, чемпіон України. Дуже сильний хлопець, гігант просто. Але він вдарив неправильно. У нас є фотографія, на якій видно, як під час удару у нього зламалася рука.

Дошки, цеглини, каміння і лід мають різну структуру, тому і техніка розбиття у них відрізняється. Куди і як прикласти руку, розподілити центр ваги і багато іншого. Семен досвідчений спортсмен. На змаганнях він неміряно дощок б'є. Вважається, що їх бити важче. А на двох крижинах зламав руку. Тому що бив їх, як дошки: доклав руку не в точку, а всім передпліччям. І стільки сили затратив, що рука у нього просто переломилася.

Тому у випадку з 12 крижинами основне завдання - знати, як правильно бити і не боятися. Хоча насправді дуже страшно. Це ж треба падати, та ще так, щоб тебе вся ця конструкція не накрила. Махнув - і все, пішло. Ти не думаєш куди, ти повинен тиснути, скільки можеш тиснути. Отямився - і ти вже в Книзі рекордів.

Диплом про встановлення рекорду України з розбиття 12 крижин

FZ: Таке враження, що не ви прагнете до результатів, а життя вас до них підштовхує…

Просто прийшов час це зробити. Доростаєш до якогось рівня, отримуєш пояс, проводиш захід, змушуєш учнів робити показові виступи, але ти ж лідер! Ти повинен сам щось показати і це повинні побачити люди. Ти ж не ікона, на яку всі дивляться, а ти ходиш і красуєшся. Ми рівняємося на японців. Вони зробили, чому ми не можемо зробити?

До речі, перший лід, який ми били, був жахливий. Зараз у нас свої ванночки певного розміру. А в перший раз ми поїхали на холодокомбінат - у них ванни по півметра завглибшки. Нам його і напиляли на чергові змагання. Ми запросили почесного гостя, який тоді був у Херсоні - американця корейського походження, 9 дан з таеквондо, суддя на Олімпіаді. І ось я готуюся до показових, обертаюся і бачу цей лід...

Тамешиварі двох брил льоду

Кожну крижину несли в ковдрі по десять чоловік. Дві крижини по 50 см завтовшки кожна. Я таких і в очі ніколи не бачив. Але я вже на килимі. Перехрестився і тільки тюк - взяв руку іншою рукою і пішов до лікарні. Відчуття, як з Запорожцем зустрівся. Після цього стали робити лід того розміру, як треба. Але все одно це не той японський лід, через який можна дивитися, як у телевізор. А з травою, з іржавої води.

FZ: І все ж, вірите у долю, провидіння, визначеність в житті?

Не знаю. Але я впевнений, що якщо чогось захочу, то воно збудеться. Раніше я дуже хотів отримати все негайно зараз. Готовий був все віддати, щоб отримати це якомога швидше. А потім дивлюся, через якийсь час воно мені дається набагато легше, за менші гроші. Те, що я хотів - Америка, Японія, хоча б зачепитися - я все отримав. Зараз хочу, щоб мій учень був чемпіоном світу. Не конкретний, а якийсь із них. І знаю, що це буде.

Колись хотілося, щоб мій учень хоча б поїхав в Японію. До речі, в 95-му році була можливість відправити туди безкоштовно людину на чемпіонат світу. Мені президент федерації тоді сказав: або ти, або спортсмен. І я, дурень, думаю: «Чемпіонат світу, а я дорослий, як я буду брати участь?» Беру і відправляю спортсмена. На шкоду собі, своїм знанням! Він поїхав, два кола пройшов, повернувся, щось там розповів. Сьогодні вважаю, що тільки дурень може не використовувати шанс безкоштовно потрапити на батьківщину карате, щоб навіть просто побачити змагання. Правда, сьогодні на чемпіонаті світу, я сиджу в разминочному залі і виходжу тільки щоб вивести своїх спортсменів або подивитися на роботу лідерів. А так знімаю, як інші розминаються, лапи тримають та інше.

Одне з місць паломнічествоа в Японії - могила Масутацу Оями

Зараз для мене Японія обмежується декількома місцями, куди я обов'язково повинен з'їздити. Це три книгарні та три магазини будо, в яких я знаю, де знаходяться полички з потрібними книгами, касетами, журналами. Як нумізмат, їду туди тільки заради цього. Привожу додому повний чемодан книг, не тільки з кіокушину. В Японії 90 видів карате, які з нього вийшли. В них теж свої лідери, свої прийомчики. З чемпіонатом мені вже все зрозуміло, тому витрачаю час на пошуки інформації, яка знадобиться мені як тренеру.

FZ: Але ж зараз є Інтернет, і в ньому є все.

В Інтернеті цього немає. Можна знайти якісь ролики за назвою шкіл, але треба розуміти, що в них важливо, а що ні. Просто дивитися, як б'ються, вже не цікаво. Он у мене на полиці купа касет стоїть - це вже історія. Тренери можуть спокійно зайти і взяти, але нікому це не треба. Всі чекають, що я все розповім. А не все виходить розповісти.

Сьогодні працює така техніка, а проходить п'ять років і все змінюється. Спочатку європейці були сильні. За чотири роки знайшли проти них управу, навчилися бити по ногах. А вони вже бігають, як не знаю що. Ми з Ельдаром були цього року в Японії, здивувалися, що відбулося за рік-два. В легкачах ніхто нікого не зміг зловити. Сили навіть нікуди прикласти, бо не встигаєш зловити його. Ісмаїлов наймолодший призер чемпіонату світу, дворазовий чемпіон Європи. На нього ставили, записали в лідери, а він навіть у першому бою не зміг зловити людину. Для мене це була така ганьба, що просто атас! Він сильніше всіх на голову, саме за силою, а не спіймав. І так само всі знамениті росіяни - ніхто не вийшов в призові місця.

Сергій Всеволодов і кращі учні на виїзному чемпіонаті

І ось тепер треба думати, як тренувати тих, хто до 70 кг. Окремо з ними не будеш займатися, а більш важкі за ними не встигають. Якщо тяжів тренувати - ці сповільнюються. А як тоді вкласти в голову? Треба показувати, бо на словах все не розкажеш. Але все не покажеш, я вже не можу такі швидкості відтворити. Спортсмену треба й самому шукати інформацію, дивитися, намагатися наслідувати. Але вони хіба дивляться карате? Вони дивляться мультики та інше. А треба не тільки тренера слухати і використовувати три тренування на тиждень, щоб стати чемпіоном світу. Треба використовувати всі можливості, які в сукупності призведуть до якогось гарного результату.

Сергій Всеволодов - справжній українець. Нічого спільного з японцямиFZ: Наскільки я зрозуміла з ваших попередніх інтерв'ю, ви наполовину дагестанец...

Ні, нічого дагестанського в мені немає, я українець. Просто коли німці наступали, мій дід ішов з Євпаторії, підривав по дорозі морські порти і заводи. Таким чином сім'я опинилася в Дагестані. А коли війна закінчилася, переїхали сюди, там залишилася одна з моїх тіток. Є в мені грецька кров, татарська. По бабусиній лінії - це татарин Ахмет. Коли Катерина переселяла українців, і Крим забирали, він не захотів звідти їхати, бо був закоханий в українку. Бабуся дуже на гречанку була схожа. По батьковій лінії родичів не знаю. Мені ще року не було, коли він помер. Але там теж своя історія аж до царя-батюшки.

FZ: Я просто подумала, це поклик крові визначив вашу пристрасть до спорту. До речі, Ви говорите, що гени, корені можуть заважати людині досягти високих результатів, хоча у нього є всі передумови для цього. Можете розкрити цю думку?

Генетика, як і в будь-якому серйозному спорті щось вирішує. Я всім батькам говорю, ви мені дитину дайте і нехай вона позаймається до того віку, як ви його відпустите в життя. Скажімо, універ закінчить. Вийде нормальна, гарна, струнка, з непробитими мізками людина і піде в інше життя. У мене з досвіду багато таких людей є. А якщо дитина б'ється до 10-15 років і йде - вона не займалася карате, вона займалася якоюсь драчкою за якимось правилами. І у неї в житті нічого не залишиться, все кудись дінеться. Зірки, яким все легко дається, нічого не досягають. А ось люди, які спочатку ніякі, яких утримали батьки, а вони потім самі почали до чогось прагнути - такі можуть досягти багато чого.

У мене теж генетика не сильна, мені все важко дається, хоч я весь час займався спортом. В дитинстві постійно по деревах лазив, навіть їв там, за що мене прозвали Мауглі. Але я був шклявий, худий, хворобливий, а завжди хотів бути сильним і красивим. Це окрема історія, чого я в спорт пішов. Ніколи не думав про карате. Хотів займатися гімнастикою - у гімнастів біцепси красиві. Але якось потрапив до залу карате і на першому ж тренуванні отримав по дупі кедом, щоб не був надто розумним - прийомчики-то якісь вже знав.

Хороша мрія - бути гімнастом з красивими біцепсами

До мореходки постійно з пацанами на траві боролися, а в мореходці дякуючи спорту і вижив. Чемпіон мореходки з бігу на ялах, зі штанги, боротьби, віджимання на брусах, легкої атлетики - все, що можна було виграв. Але все одно був худенький, ніколи не міг вагу набрати. А хотів бути красивим і подобатися дівчатам. Про великий спорт не думав. Не було тренера, який ввів би мене у великий спорт. Боровся добре, з залу не вилазив, але не борець я - високий, худий. Займатися карате почав у 22 роки на судах, а не в 5 років. Зрозуміло, що це дуже важко. А коли став тренером, то в принципі, вже треба було закінчувати кар'єру. Коли я став офіційно причетний до карате, то в такому віці нормальна людина вже не займається. А мені доводилося тільки тому, що весь час комусь щось доводиш.

FZ: У Вас ще 3 дан з рукопашного бою…

Я президент Федерації рукопашного бою. Коли було закриття карате, я працював в Динамо. Для співробітників міліції ми давали рукопашний бій, а для співробітників КДБ - прикладне карате. Вони повинні були знати, як руки крутити, прийоми різні, з ножами та інше. Я все це викладав тим підрозділам, які тільки-тільки почали з'являтися - Беркут, Сокіл. Але я все робив на основі кіокушину.

Я зараз себе дуже добре почуваю в рукопашному бою, в ММА, тому що я відпочатку борець. Для карате мені це дало відчуття дистанції, партнера, гнучкість. Я думаю, що міг би бути гарним тренером з рукопашного бою, ММА, тайського боксу. Все дивлюся, але поєдную це тільки з кіокушином.

Сергій Всеволодов може тренувати за різними напрямками єдиноборств

Знову ж повернемося до того, що вузьконаправлені змагання - це зовсім не карате. Карате - це, перш за все, самооборона. Людина повинна себе добре почувати не в ринзі, на килимі, а на вулиці. Вона повинна вміти вистояти проти ножа, стільця, пістолета - це теж рукопашний бій.

А рукопашники теж в основному б'ються, а не готують себе, як, наприклад, в японському джиу-джитсу. Там навчаються і палець в око вставити, і закрутити його, і все інше. Ми ж усе стягаємо до змагань, а треба вивчати техніку, займатися своїм тілом. Тоді кожен раз відкриваєш щось нове, м'язи стають як броня - поліпшуються і зовнішній, і внутрішній стан. Якщо людина тільки змагається, вона себе не захистить. Її цьому не вчать. Її вчать працювати за правилами, а це зовсім інші речі.

FZ: Тренер - це не тільки методист, а й педагог, психолог, а місцями і психотерапевт. За 30 років тренерства, напевно, довелося пропустити через себе багато особистих проблем учнів. Як ви з цим справляєтеся?

Ох, дуже важко. Для багатьох сімей я як другий тато чи навіть друга мама. Буває, знаю більше, ніж самі батьки. Зі мною всі діляться, радяться щодо дівчат. А батьки зазвичай зайняті роботою, приходять втомлені, нагодували, перевірили уроки - і спати. Коли з дитиною поговорити? А зал всіх об'єднує, ми тут одним потом пахнемо. Багатий чи бідний - всі приятелюють між собою.

Вдома для кожних батьків своя дитина хороша, і не важливо, що у неї всередині. А в залі все видно. Боягуза, падлючого, підшкірного видно відразу ще з дитини. І з цим борешся. Тому й кажу, віддайте мені дитину до 16 років - і вона буде адекватним громадянином суспільства, потім ще своїх дітей приведе. А забрали раніше - та, його там битися не навчили - все без толку, пропала людина. Вона може піти побити когось, підрізати - я ж карате займався! Хоча насправді їй ще нічого не встигли вкласти. Тому коли з учнями щось відбувається, коли вони йдуть - це дуже важко.

 Сергій Всеволодов та учні, які досягли чималих висот в кіокушині

У мене в бурхливі 80-ті найкращих пацанів, відомих на всю Україну, забирали в бандити. Я просив не чіпати їх, вони ж зірки! Мені говорили, нехай хлопці самі вирішують. А тепер багатьом з них на кладовище квіти ношу. Але деякі залишилися, виринають через 10-15 років, не соромляться прийти, допомагають. Хтось боїться прийти. А трапляється, що приходять після в'язниці. Потрапили по дурості, але тільки завдяки тому, що займалися у мене, витримали. Спасибі кажуть. Багато стали сьогодні бізнесменами, тепер своїх дітей приводять. От коли це коло замикається - це класно.

FZ: А коли учень боїться прийти - це дуже погано?

Якщо учень продається - це погано. Якщо учень кидає і боїться порозумітися - це дуже погано. Серця на всіх не вистачить, але коли ти віддаєш йому все, що є, а у відповідь нічого - це сильно ранить. Наприклад, мені за заслуги подарували м'який куточок і стінку. Я віддав їх кращому учневі в його нову квартиру. А він взяв, пішов і спасибі не сказав - він вважав, що так потрібно було. Таких дрібниць дуже багато.

Але буває і навпаки. Наприклад, був у одного тренера учень, у якого загинув батько. Грошей немає, нічим платити за тренування. Тренер його виганяє. Як так? Ти ж прозаймався з ним 10 років! Нехай безкоштовно займається! А цей учень - Олександр Єрьоменко. Добре, що тренер працював поруч, і я учня бачив, знав його батька. А то не було б у нас б зірки. А скільки таких учнів, які не можуть заплатити за заняття? Вони йдуть озлоблені не тільки на тренера, але і на всю організацію.

Але мені дуже багато людей вдячні. Навіть ті, хто просто займався і чемпіоном не став. Десь згадають, напишуть, ми пишаємося, що колись стояли в строю в одному залі, а мені це приємно. Звичайно, буває і навпаки, але це життя. Намагаюся сприймати філософськи, але я вразливий, і таке трохи меня зачіпає.

Збори під керівництвом Сергія Всеволодова всім приносять задоволення

FZ: Як вдається захистити від цих переживань свою сім'ю?

Родині дісталося, звичайно. Я вдячний дружині, що терпить все це. Якби мене не підтримували, тягнули в іншу сторону, то, напевно, сім'ї вже і не було б. Не думаю, що я б їх кинув, але якби вони не розуміли, було б дуже важко. У мене вся родина спортивна, не дивлячись на різну освіту. Одна донька за освітою лінгвіст, друга - юрист, дружина - біолог, завкафедрою фізкультури в університеті. Дівчатка йогу викладають, пілатес. А от син - студент факультету фізвиховання і займається карате. Всі живуть своїм життям.

Бесіду вела: Людмила МЕЗЕНЦЕВА

Останні публікації

Як виховати в дитині хоробрість: програма Life Skills

Як виховати в дитині хоробрість: програма Life Skills

18 серпня 2018 | 00:08
Продовжуємо розвповідб про «Програму життєвих навичок», яку розробив тренер і засновник американського клубу Peak Performance MMA Пол Хальм. Протягом року...
Как прищепити дитині любов до книжок

Как прищепити дитині любов до книжок

04 серпня 2018 | 16:08
От же ж біда для сучасних батьків — діти проміняли книги на гаджети! Втупляться в ігри і не хочуть відкривати...
Програма Life Skills: рішучість

Програма Life Skills: рішучість

28 травня 2018 | 22:05
Як натренувати в дитині рішучість? Тренер і засновник американського клубу Peak Performance MMA Пол Хальм досягає цього задопомогою розробленої ним...
Шлях до прибуткової професії

Шлях до прибуткової професії

02 травня 2018 | 09:05
«Дивись, Zumba — популярний напрям! Заняття відвідує купа народу. Можна тренувати і непогано заробляти!», — вирішим допомогти моїй тренерській кар'єрі...
Програма Life Skills: позитивне мислення

Програма Life Skills: позитивне мислення

08 січня 2018 | 03:01
Продовжуємо розповідь про програму Life Skills, яку розробив засновник американського клубу Peak Performance MMA Пол Хальм. Він виділив 12 найважливіших...